До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

Митрополит Василь Липківський добивався богослужінь українською мовою

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади", – заявив настоятель київського Софійського собору протоієрей Василь Липківський на засіданні Всеукраїнської православної церковної ради 5 травня 1920 року. Того дня вона проголосила автокефалію православної церкви в Україні.

На час лютневої революції 1917-го Липківський був настоятель Покровського храму на Солом'янці. Цей священик і за Російської імперії, яка щойно зникла з карти світу, мав славу українофіла. "Українські свої переконання виявляв служінням панахид під час Шевченкових роковин – се не було тоді безпечною річчю", – пише у спогадах Олександр Лотоцький, який за Директорії УНР був міністром сповідань. У квітні 1917-го Липківський головує на Київському єпархіальному з'їзді духовенства і мирян. Розглядають питання про відродження українських церковних традицій, демократизацію церковного життя, виборність священиків. А 8 січня 1918-го розпочинає роботу Всеукраїнський православний церковний собор. Головні питання: церковна незалежність або автокефалія православної церкви в Україні, запровадження богослужінь українською мовою та принципу соборно­правності – тобто участі мирян в управлінні церквою. Але на Київ наступають більшовики, й собор перериває роботу. Засідання поновлюють через шість місяців – за гетьмана Павла Скоропадського. Та цим разом на Соборі гору бере консервативне російське духовенство. Воно відхиляє питання і про автокефалію, і про відправи українською.

Тоді влада змінювалася часто. До Києва ненадовго входять війська Директорії. Потім – знову більшовики. Проголошують відокремлення церкви від держави. Василь Липківський та Всеукраїнська православна рада намагаються з цього скористатися. Утворюють українські парафії, починають передавати їм храми. 12 липня 1919 року, в день апостолів ­Петра і Павла, в Софійському соборі службу Божу вперше всю відправили українською мовою. 31 серпня 1919-го до Києва знову вступають українські війська. Процесія духовенства на чолі з Василем Липківським із Софійського храму виходить зустрічати головного отамана Симона Петлюру. Але невдовзі повертається більшовицька влада. Попервах вона лояльно ставиться до "автокефалістів". Мета прагматична: ослабити російську православну церкву, яку очолював московський патріарх Тихон. Там прихильників української автокефалії вважають "розкольниками".

"Началось охохландивание церков", – нарікав один церковний сановник із Поділля. Іншому, з тих же країв, не давали спокою відправи українською: "На этом базарном языке я не могу разрешить служить, ибо на этом языке можно только ругаться и с торговками разговаривать". Але селянство – найчисленніша паства – схвалювало богослужіння зрозумілою йому мовою. "Народ захоплювався українською церквою, звільняв тихонівських священиків, прохав священиків від ВПЦР, – пише Липківський. – У неї були й кандидати, та нікому їх було висвячувати". Бо ієрархи-росіяни, що сидять на єпископських кафедрах в Україні, відмовляються це робити.

548040 2 w 1000

Підпис до фото: Митрополит Василь Липківський (у центрі) зі священнослужителями та мирянами Української автокефальної православної церкви під стінами Софійської собору в Києві, 1923 рік. Із проголошенням автокефалії в православних церквах України відбулася ”канонічна церковна революція”. Вона зачепила як внутрішній церковний устрій, так і обрядовість. ”Коли Христос є Голова церкви, слово Боже є душа церкви, а людність тіло церкви, то канони є як би одіж на тілі. Так і канони церковні не можуть не мінятися, перш за все згідно з зростом церкви, бо не може ж доросла людина носити дитячу одіж”, – говорив Василь Липківський до делегатів Київського церковного з’їзду 23 травня 1923 року. ”Ритуали, обряди треба оновити. Вони теж заштампувалися сторіччями. Треба надихнути їх свіжим почуттям і змістом”, – пояснював він приятелеві свого сина Олександра Василеві Василькові, майбутньому народному артистові СРСР. І одним із першочергових нововведень в УАПЦ стало вживання живої української мови під час богослужінь. Відбувалася й демократизація повсякденного життя православної церкви. Приміром, духівництво поза храмом не мусило відрізнятися одягом від мирян, бо ”священство панотця не в тілі й у зовнішньому вигляді його, а в душі та її достоїнстві”, – вважав митрополит Василь Липківський. Він критикував суворі приписи посту й деяких церковних служб. На його думку, вони стосувалися монахів-пустельників і є заважкими для простих вірян: ”Краще вже створити легші закони, щоб усі їх виконували, ніж трудні і суворі, що їх майже ніхто не дотримує”

14 жовтня 1921 року, на свято Покрови, у Софійському соборі розпочався І Всеукраїнський православний церковний собор. Хоч був тяжкий голодний рік, а залізничне сполучення – сяке-таке, проте зібралися понад 400 делегатів з усієї України. Більшість із них миряни – селяни та інтелігенція. Були й відомі діячі: академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська й Григорій Косинка.

Собор ухвалив: "Що Українська православна церква є автокефальна, тому ніякому урядові інших православних церков не підлегла і сама порядкує своїм церковним життям за провідництвом Святого Духа, а в своєму внутрішньому урядуванні Українська православна церква стає всенародно-­соборноправною. Віруючий нарід український стає вільним керівником у своїй церкві: сам обирає на служіння церкві всіх працівників, сам господарює в церкві й самособорним голосом вирішує всі свої церковні справи". Протоієрея Василя Липківського собор обирає митрополитом Київським і всієї України. Екзарх московського патріарха в Києві відмовляється висвятити його та єпископів УАПЦ. Тоді Липківського висвячують за практикою стародавньої Александрійської церкви – покладанням на нього рук усіх учасників Собору.

"Здвиг народа був надзвичайний, здається, весь Київ узяв участь у висвяті, – пише Липківський в "Історії Української Православної Церкви". – Правило службу в Св. Софії з 30 священиків і 12 дияконів. Не тільки в соборі, а й на хорах було повно народу, голки не було де ткнуть. А коли прийшов час покладення рук, усі в соборі стали класти руки на плечі один одному, так аж до солеї (піднесена на кілька сходинок частина підлоги перед іконостасом у православному храмі. – "Країна"); ті, що стояли на солеї, члени Собору – миряни клали руки на плечі дияконів, ті на священиків, а священики вже на ставлеників. Так здійснилася справді не тільки всесоборна, а всенародна висвята".

Минає кілька днів – і з'являється лист вірних московському патріархові єпископів із київським екзархом на чолі. У ньому проголошення УАПЦ і висвячених митрополита та єпископів називають "самосвятами" та "самогонщиками". Липківський сподівався, що "коли не міські бутні протоієреї, то смиренні прибиті селянські панотці охоче підуть до вільної української церкви. Вийшло не так; майже ніхто зі священиків не пішов до української церкви. Не тільки проти соборноправности, а й проти рідної мови в церкві завзято виступали навіть священики – щирі українці. Ще більше панотців ніби співчували, але оглядались на єпископів, що не таїли своєї ворожости до УАПЦ – не рухалися з місця, чекали, що то далі буде", – писав за кілька років.

Ситуація виходила така: вірян, які хочуть української церкви, багато, а священиків для них немає. На допомогу приходить українська інтелігенція. Науковці, вчителі, кооператори, військові, дяки, залізничники зголошуються ввійти до Всеукраїнської церковної православної ради – стати священнослужителями. Після відбору їх до того готують. Уже в перші місяці після Собору лише в Києві висвятили близько 200 осіб. За кілька років УАПЦ має понад тисячу парафій по всій Україні. "Більшість свого митрополичого служіння я провів у подорожах по парафіях, – пише Липківський в одному з листів. – І хоч майже половину часу був під забороною виїзду з Києва, все ж одвідав не менше як 500 парафій (а деякі й по кілька раз) з благовістям про Українську церкву". В Україні ж тим часом більшовики почуваються дедалі певніше. Й уже не панькаються з УАПЦ.

Митрополита Липківського 12 серпня 1924 року викликають до ГПУ, тобто Державного політичного управління – наступника ЧК. Слідчий Шмідт звинувачує його у контрреволюційній діяльності. Свіжий приклад: у проповіді, яку митрополит недавно виголосив на Трухановому острові в Києві – там тоді жили понад шість тисяч людей, це була велика парафія УАПЦ, – він нібито сказав, що радянська влада є бісом, який із допомогою Христа буде вигнаний з України.

"Я дійсно говорив тоді промову на євангельську тему – повість про те, як Христос вигнав бісів із чоловіка, – через два дні, 14 серпня, пише Липківський у листі-поясненні до Всеукраїнської православної церковної ради. Бо звинувачення могли зашкодити не лише йому, але й усій церкві. – Темою моєї промови було з'ясувати, що коли ми віримо в Бога як всемогутню всесвітню добру силу, що все впорядковує, то як антитезу її мусимо визнати й всесвітню могутню силу зла, – по Євангелії силу бісовську, яка намагається перемогти добро. Як приклад того, що ця сила зла і тепер існує, я привів випадки із сучасного життя. От радвлада прикладає всі зусилля, щоб задовольнити працею робітників, а безробітних щораз більше виходять на улицю. Вживають усіх заходів до поліпшення праці в майстернях, а ті нерідко пусті стоять. Прикладається увага до поліпшення життя селян, до підвищення хліборобства, а поля горять від посухи, провіщають голод… Тільки запеклі вороги нашої церкви, прихильники старого "слав'янського" чорносотенства та свої зрадники-Іуди, що в кожному слові шукають обвинувачення проти мене й Української церкви, могли так перекрутити зміст моєї розмови. Більш уже правди було б в обвинуваченні, що я хочу вигнати злих духів із радянської влади, а не вигнати радвладу з України".

Із весни 1926 року розпочинаються арешти священнослужителів УАПЦ. Затримали і Василя Липківського. Звинувачення ті ж – антирадянська пропаганда. Три місяці митрополит пробув у харківській в'язниці ГПУ.

"Вернувся з Харкова з-під арешту митрополит Василь Липківський. Київ зробив йому справжню царську зустріч, – нотує у щоденнику академік Сергій Єфремов 19 вересня 1926-го. – Кажуть, що ніде по базарах та квіткових крамницях не зосталося квіток – усі були розкуплені задля привітання митрополита. Коло Софії робилося якесь столпотвореніє вавилонське… От тобі й боротьба з релігією! Довела до того, що в нас якась теократія встановилася, немов у Галичині в половині XIX в. Та й як могло бути інакше, коли церква – то єдина продухвина для громадського почуття".

"Органи" намагаються розкласти УАПЦ зсередини. ­Створюють Комісію з унормування життя УАПЦ. Вона ініціює скликання 25–30 жовтня 1926 року Великих покровських зборів. Мають розглядати "нелояльні, нетактовні, антирадянського змісту вчинки" Василя Липківського й ще кількох провідних діячів УАПЦ. Митрополита усувають від адміністративних і господарських справ. Мовляв, щоб не відволікали від духовних. "Відбувається церковний собор української автокефальної церкви, – пише у щоденнику Єфремов 28 жовтня 1926-го. – Поміж "вірними" чимало підозрілих парафіян, півкомуністичного типу, особ­ливо – приїжджі з Харкова". І завершує: "Тепер, очевидно, найстрашніша проба чекає на автокефалію: грозить їй співробітництво з большевицькою владою".

Уже за рік, у жовтні 1927-го, II Всеукраїнський православний церковний собор, на вимогу "органів", звільняє Василя Липківського з митрополичої кафедри. ГПУ заявило Соборові, що коли його оберуть, то зараз же він піде на заслання до Норильського краю. А якщо не оберуть, то зможе спокійно жити в Києві. І Собор послухався, – нотує Єфремов 22 жовтня 1927-го. – Взагалі були два Собори, не один. Перший засідав у св. Софії внизу, був численний і багато говорив. Другий був на хорах, складався з трьох ГПУ-шників і мовчки слухав. Але ухвалював, власне, цей другий Собор.

Органи ГПУ добивалися ще й засудження митрополита, визнання його діяльності "контрреволюційною" та "антирадянською". Однак учасники Собору в протоколі зазначають: "Зважаючи на поважний вік, зняти тягар митрополичого служіння". А в січні 1930-го ГПУ організовує ще один "собор" УАПЦ – надзвичайний. Він і ліквідовує саму цю церкву

548040 1 w 1000

Підпис до фото: Митрополит Василь Липківський із дружиною Параскою Олександрівною (праворуч) і сестрою, перша половина 1930-х. Із ними доживав останні роки. Особливо важко стало, коли влада відібрала будинок сестри на Солом’янці в Києві. ”Тулимось ми, троє старих, у тісній кімнатці-передпокої й перехідній до хазяїв із малою хворою дитиною, а вихід через кухню, де три хазяйки, – писав у листі до знайомого священика 14 грудня 1934-го. – Воду приходиться нести за 2 верстви, до базару не менше через усякі нетри. Літом хоч сільське повітря, а зимою дихаєш кухонними та іншими хатніми пахощами. Та я не нарікаю, слава Богу й за те, аби того віку дожити”

Мав сімох дітей

1864, 20 березня – Василь Липківський народився в родині священика в селі Попудня Липовецького повіту Київської губернії. Сьогодні це – Монастирищенський район Черкащини. Після Уманського духовного училища закінчує Київську духовну семінарію – 1884-го. Через п'ять років – Київську духовну академію. Захищає дисертацію, здобуває ступінь кандидата богослов'я.

1891, 20 жовтня – стає священиком, а 16 лютого 1892-го – настоятелем собору в Липовці, тепер це райцентр на Вінниччині. Перед висвяченням одружується з Параскевою П'ясецькою, очевидно, донькою священика. Мали сімох дітей: Івана (1892 року народження), Марію (1894), Костянтина (1895), Ганну (1897), Валеріана (1899), Олександра (1903), Тетяну (1908). "Я мав нагоду ще раз переконатися, яка це проста, людяна і глибоко культурна родина, – згадував майбутній народний артист СРСР Василь Василько, який працював із сином митрополита Олександром у Київському драмтеатрі. – Про церковні справи при мені майже не говорили. Більше про театр, літературу, живопис (адже Ваня Липківський був художник), про педагогіку (сестри – вчительки)".

1903, серпень – Липківського призначають директором щойно відкритої Київської єпархіальної церковно-вчительської школи. Вона розташовувалася на Лук'янівці на вул. Багговутівській, 2. Але 16 вересня 1905 року за поданням митрополита Київського Флавіана (Городецького) був звільнений з посади директора – за "українофільство", як сам стверджує, і "засланий священиком на Солом'янку".

1921, 21 жовтня – на І Всеукраїнському православному церковному соборі, що затвердив автокефалію православної церкви в Україні, Василя Липківського обирають митрополитом Київським і всієї України.

1927, жовтень – через тиск ГПУ ІІ Всеукраїнський собор автокефальної православної церкви усуває Липківського від керівництва УАПЦ. Митрополит якийсь час мешкає у кімнатці при Софійському соборі. Потім із дружиною живе в родині сестри на Солом'янці, на околиці Києва. Бідують. Липківський листується з багатьма діячами як в Україні, так і за кордоном. Пише праці "Відродження Церкви в Україні 1917–1930" та "Історія Української Православної Церкви" – в шухляду. Рукописи зберегла сестра. Під час війни їх переправили до Львова, до греко-­католицького митрополита Андрея Шептицького. 1959-го праці видані у канадському Вінніпегу. ­Дружина Липківського померла навесні 1936-го. Останні роки тяжко хворіла – була лежача.

1937, 22 жовтня – немічного Василя Липківського заарештовує НКВС. Звинувачують у тому, ніби він був "одним з керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу". 20 листопада Василя Липківського засудили до розстрілу й невдовзі стратили. Тіло чекісти закопали у Биківнянському лісі під Києвом.

Ярослав ФАЙЗУЛІН,
кандидат історичних наук

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Стрічка новин

Усі новини

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

Блаженніший Митрополит Макарій: «Я не тримаюсь за Предстоятельство»

4 серпня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:149

На сьогоднішній день ситуація в УАПЦ дуже непроста: розпалюється скандал навколо руїн Червоногородського замку...

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:194

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917 - 2017). "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

2 травня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:359

"Щоб відродити нашу церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влад...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): «Про Слово Боже, Церкву Христову, правду і неправду...»

31 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:885

Відповідь Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською і Тер...

Особливості професії: Священик

Особливості професії: Священик

22 березня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:555

Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться Служіння, звершення таїнств, а це...

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

«У єпархіях УПЦ цікавляться Відкритим Православ’ям та прагнуть оновлення молитовного життя» — прот. Андрій Дудченко про промо-тур Молитовника

16 лютого 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:474

Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, ...

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

Єпископ УАПЦ Віктор (Бедь): "Глава УПЦ КП Філарет (Денисенко) офіційно підтвердив небажання вести переговори про об’єднання Українських Церков і вимагає тільки приєднання всіх інших під його руку…"

9 січня 2017|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:4704

Під час передріздвяного інтерв'ю від 6 січня 2017 року для 5-го телеканалу, глава Української Православної Цер...

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

Московський Патріарх Кирило Гундяєв благословляє убивство українців та представників інших народів поза Російською Федерацією… А частина українців і надалі возносять йому хвалу…

18 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:2335

Московський Патріарх Кирило Гундяєв, глава Російської Православної Церкви та її структурного підрозділу УПЦ Мо...

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

Сценарії Митрополита Олександра (Драбинко) по набуттю автокефалії Українською Православною Церквою

8 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:1069

Якщо Москва і Константинополь і надалі зволікатимуть з вирішенням “українського питання”, зростає ...

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

УАПЦ або УПЦ КП: чи змінять приналежність 20 громад на Хмельниччині

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:819

«Дезінформацією, яка не відповідає дійсності» називає прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ повідом...

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:669

Прихильникам автокефалії УПЦ потрібно не чекати, а вже зараз спільно працювати над відновленням церковної єдно...

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

Митрополит Олександр (Драбинко): З догматичного погляду хибно заперечувати можливість автокефалії Української Церкви

5 грудня 2016|Редактор БДУ - avatar Редактор БДУ|Hits:605

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко), ієрарх УПЦ, відповідаючи на прохання чит...